Drukarnia.BLOG

«У черзі»

Я уявляю, що стою, як і решта людей в цьому світі, у черзі.

З власною чашкою, мов ті, що колись були в кав‘ярнях, допоки не з‘явились пластикові стаканчики і кава з собою.

Ці чашки різних кольорів, з різними малюнками зовні та в різному стані: в когось з легкими тріщинами, геть пошарпані, в когось - мов щойно зроблені.

Моя черга не єдина: нас - сотні в черзі, і черг - нескінченна кількість. Кожен чекає свого моменту, аби дійти до бармена та врешті наповнити свою чашку любов‘ю.

Ми всі різні: хтось зі сріблястим волоссям, хтось геть маленький, аби розуміти, що це таке. Але для всіх, любов - це скарб.

Комусь наливають повну чашку любові, яку він обіймає руками, йдучи геть, ніби в нього опинилось саме сонце.

Комусь дають лише дрібку і він знову стає в кінець довжелезної черги. А комусь дають лише половину… і ти ніколи не знаєш, чи ця людина повернеться за половинкою тієї любові у чергу чи їй все ж таки цього вистачить.

Малят там немає, але є діти, починаючи з 5-6 років. Саме тоді коли вони вирішують чи їм достатньо тієї любові що дають батьки.

Я не бачу наскільки далеко від бару, але моє бачення все одно могло б мене оманювати, адже черги настільки довгі, що вони з часом покриваються туманом.

Чи є хтось, хто ніколи не дочекався наповнення своєї чашки? Так, бо деякі черги просто стоять. Як і в кожному сервісі, є клієнти, які те й знають, що жалітися, сваритись та забирати час у інших. То ж, можливо це і є причиною їхнього надзвичайного очікування.

А ще, там є тварини (домашні і ні): всі ті, які теж відчували, як їх люблять. Тільки для них немає черг. У них є спеціальні таці, які наповнює кожен бажаючий поділитись своєю любов’ю.

Ми всі стоїмо в черзі, аби отримати любов.

Бармен наливає в чашку свіжої, гарячої і життєдайної любові. Її запах неможливо сплутати ні з чим іншим. Коли ти маленький, любов наливають тобі у чашку бармени в образі тих, кого ти найбільше маєш в серці. Але з кожним разом, зображення бармена нагадує тобі все більше і більше тебе самого, а коли ти вже дорослий… то мов дивишся у дзеркало, де ти сам собі даєш любов. Забагато, замало, ані краплі. Вирішуєш ти.

Чому саме кава? Бо тільки вона може бути такою ж міцною, як і любов.

Статті про вітчизняний бізнес та цікавих людей:

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
На добраніч, Попелюшко
На добраніч, Попелюшко@GoodnightCinderella

Попелюшка - втекла!

1Довгочити
257Перегляди
6Підписники
На Друкарні з 20 квітня 2023

Це також може зацікавити:

  • Біль як благо

    Труднощі, як казав Сократ, оголюють справжню суть людини. Вони не просто будуть її, а показують правду про неї. І розкривають потенціал людини. Тому, ми під час випробувань можемо розкрити в собі справжнього монстра, якого ніщо не може спинити.

    Теми цього довгочиту:

    Філософія
  • Порожня сторінка

    Коли письменник дивиться на порожню сторінку, вся література дивиться на нього у відповідь. Тоді навіщо залишати сторінку порожньою?

    Теми цього довгочиту:

    Переклад
  • Дід Михайло

    Сонце пряжило шкіру. Трава була висока й густа, в ній снували колонії комах, долаючи перепони з битої черепиці, камінців і всілякого залізяччя. Дача буяла різноцвіттям і була заповнена людьми, і всі ті люди були моєю ріднею.

    Теми цього довгочиту:

    Література

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Це також може зацікавити:

  • Біль як благо

    Труднощі, як казав Сократ, оголюють справжню суть людини. Вони не просто будуть її, а показують правду про неї. І розкривають потенціал людини. Тому, ми під час випробувань можемо розкрити в собі справжнього монстра, якого ніщо не може спинити.

    Теми цього довгочиту:

    Філософія
  • Порожня сторінка

    Коли письменник дивиться на порожню сторінку, вся література дивиться на нього у відповідь. Тоді навіщо залишати сторінку порожньою?

    Теми цього довгочиту:

    Переклад
  • Дід Михайло

    Сонце пряжило шкіру. Трава була висока й густа, в ній снували колонії комах, долаючи перепони з битої черепиці, камінців і всілякого залізяччя. Дача буяла різноцвіттям і була заповнена людьми, і всі ті люди були моєю ріднею.

    Теми цього довгочиту:

    Література